Того вечора Назар був щасливим, і все його єство було наповнене радістю. Ще б пак! Нині вони з Олесею подали заяву до РАЦСу. Тож незабаром його кохана дівчина стане коханою дружиною. А згодом народить йому красуню-донечку, а тоді...
"Назарку, нам потрібно поговорити, -- у кімнату ввійшла бабуся. Вона була дещо бліда, тож онук кинувся до неї. -- Ні-ні, все гаразд. Мене нічого не болить. Але, онучку, у мене є серйозна розмова. І це стосується Олесі",
-. "Ти проти нашого одруження? -- здивувався Назар. -- Але ж, бабцю, ти сама говорила, що Олеся гарна, добре вихована дівчина. Приємна в спілкуванні й взагалі... Що трапилося?"
Тим часом Оксана Мирославівна, яка (це було помітно по тому, як тремтіли її пальці) дуже хвилювалася, підійшла до бару й вийняла пляшку з коньяком та два бокали. "Розумієш, Назаре, мені дійсно подобалася твоя дівчина, і я мріяла про те, як одного дня вона стане нашою невісткою, -- мовила жінка, плеснувши на дно трішечки бурштинового напою. -- Вона симпатична, вихована, ерудована... Все, що я тобі говорила про неї -- правда. Проте, починаючи з тієї миті, коли я почула її прізвище, у моїй душі вселилася тривога щодо того, чи не є вона родичкою однієї людини".
"Та якщо і є, то хіба це щось змінює? -- не стримався юнак, не розуміючи, до чого веде його бабуня. -- Ми кохаємо одне одного, нині подали заяву і незабаром станемо чоловіком і дружиною. І до чого тут те, чи не є вона чиєюсь родичкою?!"
"А до того, що її прадід -- Єгор Шмельов, -- мовила жінка, а тоді рвучко піднесла до вуст коньяк, швидко випила й продовжила. -- Розумієш, Назаре? Її прадід -- Єгор Шмельов. Присядь, бо розмова буде тривалою. Пригадуєш, у дитинстві ти часто запитував, де мій тато, а твій прадідусь? Я завжди розповідала тобі про те, що прадід був Героєм УПА, що поліг смертю хоробрих, захищаючи свою Батьківщину. Він боровся за те, аби сьогодні ми всі жили у вільній, незалежній Україні. Пригадуєш, ти запитував, як загинув прадід, а я в такі хвилини завжди плакала. Ми не розповідали тобі цього, але нині, я вважаю, настав час. ...Я була маленькою, коли тієї ночі мій тато прийшов додому. Очевидно, розмова в них із моєю мамою була довгою і важкою. Тато навіть підвищив голос, від цього я й прокинулася. У кімнаті, єдине вікно якої було ретельно завішеним, горіла свічечка. Тато знімав із цвяхів одяг і кидав його в мішок. А моя мама плакала. Помітивши, що я прокинулася, татко зняв мене з печі й наказав швиденько одягатися. "Потрібно, аби ви встигли, поки почне світати, -- мовив він. – Ну, Оксаночко моя мила, швидше збирайся..." Виявилося, що надворі нас чекала фіра, на яку тато спершу кинув мішки з одягом та речами, а тоді посадив нас. "З Богом, -- мовив і поцілував спершу мене, а тоді маму, яка вже навіть не витирала з обличчя сліз. -- Якщо все буде добре, то за три дні буду, а ні, то бережи, Галю, дитину..." Він ще щось говорив, однак його перебила мама, яка почала ридати й щось просити в тата. "Галю, кохана моя, ти сама все розумієш, Батьківщина -- понад усе, -- сказав він їй, а тоді повернувся до візника. -- Ну, брате, час в дорогу. Та обережно їдь..." Відтоді моя мама більше ніколи так і не побачила свого чоловіка, він залишився лише в спогадах. Та їй ще і так пощастило -- маленький Тарасик, який народився через вісім місяців після того, як нашого батька вбили, бачив ненька лише на єдиному фото, яке мама берегла як зіницю ока. А згодом почепила у вітальні на стіні, прикрасивши рушником, на якому вишила пишні червоні троянди і -- чорні листочки. Життя, Назарку, річ складна й дуже непередбачувана, адже ніколи не вгадаєш, де й що тебе може чекати, -- продовжувала розповідь Оксана Мирославівна, в очах якої бриніли сльози. -- Отак і я й гадки не мала, що минуле прийде в моє, вірніше, наше життя. Коли мого тата, оточивши схрон, забрали в полон енкаведисти, то тітка Марися розповіла, що через три доби тіло його викинули біля кладовища. Уночі побратими тихцем його забрали, аби по-людськи поховати. І розповіла, що вбив його Єгор Шмельов. Він тоді був начальником районного НКВС, родом із Білорусі. Ось так ця людина позбавила мою маму -- чоловіка, мене і діда Тараса -- тата, а тебе -- прадідуся... Коли я вперше почула про те, що прізвище Олесі Шмельова, то подумала, що це випадковість і не більше. Однак, коли на днях запитала її про дідусів-бабусь, то вона й розповіла про прадіда Єгора. Мовляв, великою людиною був, з фашистами боровся у наших краях. Назаре, я розповіла тобі, аби ти знав усе-усе, що стосується нашого роду. А Олеся... якщо все ж хочеш, то одружуйся з нею..."
"Ні, бабуню, -- глухо мовив Назар і звів очі на фото прадіда, яке висіло квартирі. -- Мамою моїх дітей Олеся вже ніколи не буде..."
Олеся МАКСИМЕЦЬ
Blogger Comment
Facebook Comment